У Тевтобурзькому лісі

(казка)

Олег Харченко

Було це не так-то вже й давно. У Тевтобурзькому лісі, що простирається на
північ від Білефельду, з’явився хлопець на ім’я Петро. Чи не щоранку цей
жвавий хлопець, що приїхав із далеку, забігав у ліс і розкидав пшеницю та
пшоно під розляписті дуби, мовчазні буки, стрункі сосни і лагідні липи.
Навіщо він це робив? Мабуть, і сам не знав, а може тому, що його дід з
Полісся, казав інколи: «Йдеш у ліс – принеси гостинця. Колись він тебе і
віддячить.»
Згодом Петра помітили лісові пташки, які вже чекали на нього, збившись у
галасливу стаю, коли той заходив у діброву рано вранці. Пташки сідали на
гілки дерев, в очікуванні зерна, і розглядали з цікавістю незнайомого хлопця,
що оселився нещодавно десь неподалік.
Під шелест листя та під дмухіт вітру, під дрібний дощ та проблиски сонця,
хлопець завзято бігав стежками старого лісу. «Рух – то життя. А хто сильний
в ногах, той скорий в ділах», – в свій час батько Петра сам бігав, та й сина
привчив. Тож подобалося Петру забігати вранці в ліс перед школою і
відчувати, як сила природи поступово заповнювала усе його тіло.
Одного разу, на початку літа, коли ранкова зоря була напрочуд гарна і вражала
своєю чарівною красою, зграя пташок своїм радісним щебетанням просто
заманювала поодиноких мандрівників на лісові галявини, вкриті
різнобарвними польовими квітами.
В цей день Петро дещо змінив свою стежину для ранкової пробіжки. Після
чималого крюку вліво, на його здивування, він помітив двох струнких дівчат
у спортивних костюмах, які якраз присіли на повалене дерево, щоб
перев’язати шнурки на кросівках.
– О! А ми чули про дивного хлопця, що бігає тут у лісі щоранку та розмовляє
з пташками! То це ти, – дівчата допитливо оглянули Петра. – Мене звуть
Анна, а це моя подруга – Емма!
– Петро! Приємно познайомитись, – ввічливо відповів хлопець. – А чому ви
кажете про «дивного» хлопця»? – поцікавився Петро. – Ви теж бігаєте у лісі,
як я бачу.
– Ми переважно бігаємо на стадіоні, а у ліс забігаємо лише інколи, для
натхнення. А тебе на стадіоні ніхто не бачив. Ти все у лісі та у лісі, – Анна з
Еммою весело переглянулись.
Петро промовчав, бо не знав, що і відповісти.
– Приходь завтра після школи на футбольний стадіон. Ми там будемо
тренуватись, заодно і тебе з футбольним тренером познайомимо! – Дівчата
усміхнулись та побігли у протилежну сторону.
– Прийду! – Петро крикнув їм услід і ще довго розглядав їх силуети у
променях ранкового сонця…
Згодом, після важливого футбольного матчу, де Петро забив гол і прийняв
щирі вітання від Анни та нових друзів, хлопець озирнувся на хвильку у
сторону Тевтобурзького лісу і подумав: «Колись він і тобі віддячить!»